Про проектМапа сайту 

ВИБОРИ в Україні 


RSS
Анонси подійНовиниАналітикаЗаконодавствоМіжнародні документиЗвіти спостерігачівУчасники процесу реформуванняВідео вебінарівФорум

Державне фінансування партій: відкладена реальність

Політичні партії в Україні претендують на державне фінансування. В усякому разі, саме така думка міститься у законопроекті щодо врегулювання фінансування партій (реєстр. № 2044), внесеному у Верховну Раду 7 скликання на початку 2013 року.  Хоча заявлена теза свого розвитку  у законопроекті не знаходить, і йдеться у ньому переважно про різні аспекти приватного фінансування партій, але питання розширення джерел фінансування партій рано чи пізно опиниться в центрі уваги.

Погляд у минуле

Ідея як не нова (саме у цьому році її законодавчому втіленню виповнюється 10 років), так і безталанна.  Коло тих, хто її не поділяє, складається як із широкого кола українців, так і з професури у сфері політичної науки.  «Ідея ця шкідлива. Просимо її в Україні не застосовувати», -- приблизно такий лейтмотив  їхньої позиції.

Більше того – сама держава відмовила партіям у своїй прямій фінансовій підтримці. У 2006 році законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»  було  «зупинено» дію норм законів «Про політичні партії в Україні» та «Про вибори народних депутатів України», які її передбачали. У 2007 році «номер на «біс»: законом  «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»  норми закону «Про політичні партії в Україні», якими запроваджувалося державне фінансування парітй, було взагалі виключено.  (Історія про те, як в Україні  працює право – це окрема історія. Зазначимо тільки, що ситуація, коли законом про держбюджет, покликаним специфічно регулювати фінансову сферу діяльності держави, скасовуються норми законів, які регулюють інші сфери, не була першою й останньою. До того ж, хоча КСУ у своєму рішенні від 22 травня 2008 року визнав, що такий хід сам по собі неконституційний, автоматичного поновлення норм закону про фінансування політичних партій не відбулося.)

Типи державного фінансування

Та повернемося до змісту тих ідей, які у тому, вже сьогодні далекому 2003 році, покладалися в основу державної фінансової  підтримки партій. Для такої передбачалося два типи діяльності партій. Перший включав у себе поточну, або так звану «статутну діяльність», а другий – участь партії у виборах.

Починаючи з 2007 року партії могли сподіватися на отримання грошей для виконання специфічних партійних справ і на відшкодування якоїсь частини коштів, витрачених на передвиборчу агітацію. Чому з 2007-го? Тому що це був рік після перших парламентських виборів, які відбулися у 2006 році після ухвалення восени 2003 року вказаних змін до закону «Про політичні партії». Саме на цей рік припадав початок дії норм про фінансування парламентських партій державою.

Для кого державні кошти?

Держава була готова підтримувати статутну діяльність лише тих партій, які потрапили у парламент (самостійно чи у складі блоків). Починаючи з виборів 2006 року йшлося про подолання 4%-го порога.

Аналогічні вимоги – бути представленою у парламенті – висувалися до партій, які претендували на відшкодування частини витрат на передвиборну агітацію.  

Таким чином, такий підхід стабілізував би становище парламентських партій.

Варто зазначити, що у деяких країнах субсидії із державного бюджету надаються не тільки парламентським, але й тим партіям, яким для подолання виборчого порога забракло голосів. Наприклад, у  сусідній Польщі, де виборчий поріг для партій становить 5%, фінансування може отримати партія, список якої підтримали щонайменше 3% виборців. Таким чином стимулюються ті партії, які потенційно здатні підтримувати міжпартійну конкуренцію.

Принципи та обсяг державної підтримки

Обсяг державних коштів на поточну діяльність партій визначався за пропорційним принципом «більше голосів – більше грошей». Він виходив із розрахунку 0,01 розміру мінімальної заробітної плати (станом на 1 січня року, що передує року виділення коштів), помноженого на кількість громадян, включених до списку виборців на останніх виборах народних депутатів України.

За нашими обрахунками, у 2007 році сума  щорічної державної підтримки, яка визначалася станом на 1 січня 2006 року, мала би дорівнювати не менше 131 млн. 350 тис. грн. (або на той час приблизно 21 млн. 533 тис. євро. За 5 років міжвиборчого періоду ця сума змінювалася б залежно від зміни мінімальної заробітної плати, а після проведення нових виборів – ще й залежно від кількості громадян у списках виборців).

Одноразове відшкодування партіям витрат на передвиборчу агітацію  в Україні виходило з наступного принципу: повернення фактичних витрат, але у будь-якому разі не більше 100 000 розмірів мінімальної зарплати. За наслідками виборів 2006 року кожна із партій-переможниць могла отримати відшкодування до 35 млн. грн., у 2007-му році – до 40 млн. грн. Фактично до відшкодування у 2006 році держава вказала 126,8 млн. грн. (19,8 млн. євро за курсом), у 2007-му році – 185,9 млн. грн. (26,9 млн євро за курсом).

Для порівняння – у Польщі в основу надання державних субсидій партіям покладено обернено пропорційний принцип, який не дає партії суттєвих фінансових переваг із збільшенням електоральної підтримки. Залежно від відсотка голосів встановлюється певна квота у злотих. З ростом відсотка голосів ця квота зменшується. Обсяг субсидії є добутком встановленої квоти за один голос до кількості набраних голосів. У підсумку ціна одного голосу виборця «дешевшає» у міру того, як зростає кількість набраних партією голосів.  Крім того, враховуючи те, що у Польщі державні субсидії надаються не тільки парламентським партіям, це дозволяє державі надміру не посилювати електорально стійкі партії, а підтримувати міжпартійну конкуренцію й у перспективі  виводити на політичну сцену тих акторів, які за міжвиборчий період змогли розбудувати свою спроможність. Важливим моментом з точки зору раціонального використання бюджетних коштів є також той, що до уваги беруться лише дійсні голоси, віддані за партії, а не кількість громадян, внесених  у списки виборців, як в планувалося Україні.

Крім того, попри те, що у 2011 році поляки скоротили обсяг субсидій на 50%, вони не відмовилися від ідеї державної підтримки партій, слідуючи ідеї – краще менша підтримка, аніж корупція. У цифрах це виглядає так: у 2010 році у Польщі на державне фінансування статутної діяльності партій було витрачено 26,9 млн євро, а вже у  2011 році – 13 млн євро.

Відшкодування учасникам виборів затрат на ведення передвиборчої кампанії (так звана, дотація) у Польщі, як і планувалося в Україні, здійснюється одноразово. Сума дотації пропорційна кількості отриманих місць, але не може перевищувати фактичні витрати. У 2007 році за результатами виборів до Сейму 2006 року держава надала партіям дотацій сукупно на суму 17,5 млн. євро.

Державна підтримка партій в Україні сьогодні

Варто нагадати, що на сьогоднішній день партії  в Україні користуються різними видами непрямої державної фінансової  підтримки.

Так, у період парламентських виборів держава сплачує мас-медіа за використання ефірного часу на телебаченні й радіо та площі в друкованих ЗМІ, які надаються партіям, на виготовлення інформаційних плакатів зі списками та програмою партій, які використовуються безпосередньо на виборчих дільницях. Така підтримка створює мінімальні можливості кожній партії для представлення виборцям своєї програми дій.  Сума витрат на проведення виборів, до якої входять і вказані статті витрат, щоразу обраховується ЦВК.

Другий вид непрямої фінансової та матеріальної підтримки державою партій проявляється у забезпеченні державою діяльності фракцій партій у парламенті (до слова, інформація ця, на противагу наявному стану речей, повинна  бути відкритою).

Третій – звільнення доходів партій від оподаткування.

Погляд у майбутнє

Чи може мати перспективу пряме державне фінансування політичних партій в Україні? Потенційно, так.  Воно  може дати суспільству деякі переваги, яких складно досягти без нього.

По-перше, його наявність знижує ризики купівлі політичного впливу партій  з боку крупних приватних пожертвувачів й, відповідно, створює основу для політичної та організаційної стійкості партії. Суперсприятливі режими, які в Україні отримують деякі бізнеси, вповні вписуються у схему вдалого політичного інвестування.

По-друге, його наявність (за умови, що орієнтується не лише на парламентські партії й не пропорційно росту електоральної потужності партій) здатна бути одним із факторів підтримки конкурентності політичного і, зокрема,  партійного середовища.

По-третє, надаючи підтримку партіям суспільство може впливати на зміст партійної політики (курсу), зумовлюючи фінансування зобов’язаннями, які партії мусять на себе взяти. Наприклад, може йтися про зобов’язання надавати доступ до посад у партії або її виборчих списках якимось групам чи про сприяння партіями здійсненню політик держави в якихось сферах.

Потрібно також визначити, які види діяльності охоплюються поняттями «внесок на користь партії» (що вважається підтримкою партії ) та «статутна діяльність партії». Це те, чого бракувало у законодавчому регулюванні 2003 року, і те, що потрібне суспільству для розуміння чим займається партія. Така діяльність може охоплювати, наприклад, діяльність секретаріату партії, замовлення експертиз, досліджень, навчання співробітників, проведення організаційних заходів і т.д.

Важливо розуміти, що пряма державна підтримка партій у жодному разі не повинна розглядатися як «пансіон» для партій. Вона може виступати лише одним із джерел для фінансової спроможності партій, і далеко-далеко не найбільшим. Приватні пожертви та власні доходи партій (надходження від продажу партійної преси, предметів із символікою, організації зустрічей і т.д., кошти членів партії, внески членів партії), пов’язані виключно і суто з партійною діяльністю, які йдуть у партійний фонд або на придбання майна, все рівно повинні і будуть залишатися переважними джерелами.

І найголовніше. Не тільки наданню прямої державної фінансової підтримки, але й самій постановці питання про неї має передувати  підвищення довіри до партій. Воно бачиться на двох шляхах. Перший -- цілковита прозорість фінансової та підприємницької діяльності партій, скорочення обсягів підтримки партій юридичними особами, незалежний (аудиторський) та державний (ревізійний) контроль за надходженнями та витратами партій.  Другий – перехід до більш відкритої виборчої системи. Закриті  виборчі списки партій – це позавчорашній день демократії.

Перш, ніж суспільство перерозподілить частку своїх доходів на користь партійної конкуренції, партії  повинні пристати на те, що їхня діяльність буде під збільшувальним скельцем суспільства.


Конончук Світлана, керівник політичних програм УНЦПД

Теґи

: Світлана Конончук, партії


 
     

E-mail редакції: editor@cvu.kiev.ua
Webmaster: punosound@gmail.com

Аналітика

Важливо

Відео коментар

«Голосування на дому, що для цього потрібно»Вівторок, 9 жовтня 2012, 1:12

Список теґів

Авторизація

 
   Забули пароль?
    Реєстрація

Сторінку оброблено за 0,95243287086487 секунди

Delegation of the European Union to Ukraine Координатор проектів ОБСЄ в Україні Комiтет виборцiв України
Warning: Unknown: write failed: No space left on device (28) in Unknown on line 0

Warning: Unknown: Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct () in Unknown on line 0